9 бер. 2012 р.

Літературне Запоріжжя

9 Березня
198 років із дня народження Т.Г. Шевченка



Т.Г. Шевченко у Запорізькому краї

          Достеменно відомо, що Тарас Шевченко на Запоріжжі таки побував. 26 листопада 1844 року в листі до свого друга Якова Кухаренка, відомого письменника-етнографа і наказного отамана Чорноморського козачого війська, він писав, зокрема, таке: «Був я уторік на Україні — був у Межигорського Спаса. Був і на Хортиці, і скрізь був і все плакав: сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися» (Зібрання творів, «Дніпро», 1971 р. т. 5 стор. 240).

                Орієнтовно це було в серпні 1843 року. За твердженням запорізьких дослідників Миколи Кіценка і Арнольда Сокульського, нога Кобзаря ступила на Хортицю 4 (19) серпня. Однак це лише припущення. Адже з покоління в покоління запоріжці передавали спогади лише про те, у якому саме місці зійшов на острів поет. До Катеринослава (нині — Дніпропетровськ) він приплив кораблем, а далі простував пішки. І не поштовим трактом, через німецькі колонії, а стежками, вздовж Порогів. За версією історика Юрія Вілінова, Шевченко ночував у селі Августинівка, читав «Катерину» селянам, які зібралися на гостини у хатині Сербиненків (за іншою версією — Сербинових). Наступного ранку він пішов далі і надвечір, здолавши Кічкаську переправу, зупинився біля вітряків на околиці села Вознесенівка. Прибульця угледів і взяв на нічліг місцевий «аксакал» Прокіп Булат.

Зауважу, що родина Булатів увійшла в історію України завдяки не лише обставинам перебування Тараса Шевченка на Хортиці. Син господаря, Роман Булат, кілька днів поспіль перевозив гостя на острів і з часом розповідав, де саме пролягла основна «Тарасова стежка» (ночував Шевченко у Булатів у плетеній бесідці під грушею, яка збереглася донині! Розповіді саме цього Романа Булата використав Яків Новицький, систематизуючи легенди про козацькі скарби в урочищі Сагайдачне). Років двадцять тому онук Романа, член Географічного товариства АН України Дмитро Булат, показував журналістам місце, де стояла хатина його діда, а також знамениту грушу.

Гостював Шевченко не тільки у Булатів; певний час приймала його у 1843 році і сім'я Яценків. Шляхетним олександрівцям поет подарував свого «Кобзаря» з автографом (на жаль, раритет пропав під час евакуації Запорізького краєзнавчого музею у 40-х роках минулого сторіччя). У супроводі Романа Булата Кобзар відвідав ярмарок — чи не основне місце тодішнього «тусування» мешканців Олександрівська. Ця обставина спонукала міську думу до вельми прогресивного, з огляду на час і постать Шевченка, рішення: Ярмаркову площу 17 травня 1905 року було перейменовано на Шевченківську!

Хатина Прокопа Булата, де ночував поет, завалена пластами не тільки часу: на місці південно-східної околиці Вознесенівки, так званої Нешкребівки — санкціонований смітник у межах обласного центру. Запоріжці кепкують із художників, котрі епізод сходження Шевченка на острів малюють спотворено: біля човна — не Тарас, а вже Тарас Григорович, з розкішними вусами і такою ж вражаючою лисиною (поету ж було тоді лише 29 років!).




Хортиця, «Тарасова стежка».
Її тут було облаштовано у травні 2005 року робітниками ВАТ «Янцівський гранітний кар’єр» (директор І. Г. Свистун).
Напис на щиті:
«Тарасова стежка.
Любий друже! Будь ласка, зупинись. Налаштуй своє серце на добро і чуйність. Перед тобою одна із стежок, якими улітку 1843 року ходив Тарас Григорович Шевченко. Пройдись і ти слідом за Великим Страдником, і нехай тебе осінить хортицька благодать.»

Немає коментарів:

Дописати коментар