Позакласна виховна робота



Філологічна декада
2018-2019
План декади











Збірник поезій про вишиванку


До фестивалю патріотичної пісні (травень, 2018)

Христина Панасюк "Нас не зламає холодна байдужість"



Ми навчились літати,
Нас змусило це життя,
Ми навчились стояти
За волю і до кінця!
Ми навчились любити,
Зігрівши любов'ю усіх.
Ми навчились літати,
Закривши від кулі своїх!

Приспів:
Нас не зламає холодна байдужість,
Нас зігрівають гарячі серця,
Нас зігрівають нескорені душі
Тих, хто не здався і йшов до кінця!
Ми збережемо свою Батьківщину,
Наче лелека під вірним крилом
Ми відбудуємо сильну країну
З тими, кому зараз не все одно!

Посміхатись до бортів,
То праця, мабуть, не легка,
Але ми ж вам не судді,
Не будемо брати гріха.
Знайте, нам не важливо
Мішок у вас там чи вагон,
Бо ми зберем по нитці,
Вдягнем не один батальйон!

Приспів.

Не зламає байдужість
І сотні зрадливих очей,
Бо незламність і мужність
Дарують нам віру в людей.
Ми навчились любити,
Зігрівши любов'ю усіх.
Ми навчились літати,
Закривши від кулі своїх!

Приспів.

Нас не зламає холодна байдужість...
Нас зігрівають нескорені душі...

Ми збережемо свою Батьківщину,
Наче лелека під вірним крилом
Ми відбудуємо сильну країну
З тими, кому зараз не все одно!
Не все одно!.. Не все одно!
 

Видео клип к песне








Інтерактивна подорож "Мій Шевченко"
Маршрутний лист                                                             Команда А
Назва команди:_____________________________
Гасло:________________________________________________________________

Станція
локація
учитель
бали
підпис учителя
примітки
1
“Представлення”
актова зала
Андрусевич Н.В.
Чуйко М.В.



2
“Дешифратор”
каб. 17
Чердаклієва Н.В.



3
“Живописець”
каб. 8
Чуйко М.В.



4
Конкурс читців
бібліотека
Стрикало В.М.



5
Документ. кінозал
каб. 11
Камінська В.А.



6
Конструктор поезії
каб. 9
Волкова Ю.В.



7
каб.18
Корчева Л.М.



8
Вікторина “Ерудит”
каб.18
Літвін Г.В.



9
Бліц за відео
актова зала
Камінська В.А.



10
Підбиття підсумків
актова зала
усі вчителі




До Дня захисника Вітчизни  Корчева Л.М. та Некіга Л.М. провели разом із учнями 8А та 6Б кл. літературно-музичну композицію "Воїн крізь віки", з матеріалами якої ви можете познайомитися тут 


«Чорнобиль – сумні уроки людства»

Матеріал до класної години для учнів 9 класів


Мета. Розширити знання учнів про чорнобильську катастрофу, висвітлити її причини та масштаби, трагедію людей, ліквідацію наслідків. Провести паралелі між техногенною аварією на ЧАЕС (Україна) та наслідками природних катаклізмів на  АЕС м. Фукусіма (Японія). Показати, що змальована письменниками апокаліптична картина ще раз підтверджує причиново-наслідковий зв'язок між духовною та екологічною катастрофою світу, невідворотність кари за злочинну діяльність людини на землі; розвивати в учнів уміння давати свою оцінку вчинкам, подіям, визначати основний зміст отриманої інформації, формувати навички роботи у групі , створювати газети та колажі на задану тему, виховувати патріотизм, повагу до вчинків  чорнобильців.
Епіграф.
Ти відомий сьогодні кожному –
Не ім’ям своїм, бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип'ятьскою водою…
Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе!
У якому ти жив сторіччі?
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров на твоїм обличчі .
       І. Білий
Не із сторінок стародавніх літописів і не з легенд та переказів увірвалось у наше життя це лячне і моторошне слово… Чорнобиль. Слово це стало символом горя і страждань, покинутих домівок, розорених гнізд, здичавілих звірів. Важким колесом «прокотилась» аварія на Чорнобильській атомній електростанції.
   Чорнобиль – невеличке українське містечко, яких сотні в Україні. Весною потопало воно у свіжій зелені, вишневому та яблуневому цвіті. Влітку тут полюбляли відпочивати кияни. Їхали сюди відусюди, щоб набратися здоров’я, подихати цілющим повітрям. Збирали гриби, ягоди,Ю яких у місцевих лісах було чимало. Здавалося, що красу цього куточка українського Полісся ніщо й ніколи не затьмарить.
  У 1971 році неподалік від Чорнобиля розпочали будівництво потужної атомній електростанції. На 1983-й рік стали до ладу 4 енергоблоки. Приступили до будівництва  п’ятого. Згодом, за кілька кілометрів від станції виникло місто. Його назвали  Прип’ять – за назвою тутешньої повноводої річки. Місто швидко розбудовувалося. Відкривалися школи, дитячі садки, лікарні, магазини. Це було місто-сад. Які широкі вулиці. А яких тільки квітів не було у скверах, алеях і парках! Улюбленим місцем відпочинку залишалася річка.

ПРОРОЦТВО.
Пророк Іоанн в своїй книзі «Апокаліпсис» (Одкровення) ще в часи занепаду Римської імперії писав: «Третій ангел затрубив і впала з неба велика зірка, палаюча, подібна до світильника, і впала на третю частину рік і на джерела. Ім’я цієї зірки «полинь», і третя частина вод стала, як полинь і багато людей померло від вод, тому що стали вони гіркі». (Гл.8 п. 10, п.11). його пророкування ніби подано у зашифрованому вигляді. Але протягом християнської історії вони не раз розгадувались. Чорнобиль – вид полину. І трагедія відбулась саме тут.
 
Журналісти про перебіг подій.
Учень .Ніщо не віщувало біди. Стояла тиха весняна ніч. Квітень завершував свою вахту в природі і мав передати її травню. Саме в таку з ночей, 26 квітня 1986 року о1 годині 23 хвилини 40 секунд. Коли всі спали безтурботним сном. Над четвертим реактором Чорнобильської  електростанції несподівано велетенське полум’я розірвало нічну темряву.
Читець

Жилось легковажно,
Жилось безбережно,

Перегляд фрагменту документального фільму, в якому відтворені події аварії.

Розповідь про пожежників.
Володи­мир Правик, Віктор Кибенок, Микола Ващук, Василь Ігнатенко, Микола Титенок, Володимир Тишура... Наче козацький реєстр... Усі шестеро -пожежники. Усі - герої.
Володимир Правик. Народився 1962 р. в місті Чорнобилі Київської області. Ук­раїнець. Одружений. Закінчив Черкаське пожежно-технічне училище. Служив в органах внутрішніх справ з 1979 р. Був призначений начальником караулу ВЧП-2 з охорони ЧАЕС. За зразкове ви­конання службових обов'язків і громадських до­ручень не раз заохочувався,
Під час ліквідації аварії на АЕС він правильно оцінив обстановку і вибрав вирішальний на­прям боротьби з вогнем. Це сприяло запобіган­ню більш тяжких наслідків аварії. Виконуючи службовий обов'язок, В.Правик дістав високу дозу опромінення. Був госпіталізований до Москви. За мужність, героїзм і відвагу, за само­віддані дії при виконанні службового обов'язку під час ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС В. Правику присвоєно звання Героя Радянського Союзу - посмертно.
Журналістка Галина Ковтун створила книж­ку, назва якої - рядок з листа Володимира Пра­вика до коханої; "Я писатиму тобі щодня..." За  роки і 4 місяці їхньої любові Володя надіслав своїй Надії 800 листів. Уривки з цих листів, умі­щені у книжці, звучать як гімн коханню і вірності.

Віктор Кибенок. Народився в селі Іванкові Київської області. Украї­нець. В органах внутрішніх справ з 1980 р. Пра­цював пожежником ВЧП-2 з охорони Чорно­бильської ЛИС Виявив себе сумлінним праців­ником. На пожежах діяв безстрашно і рішуче. Успішно поєднував службу з навчанням на заоч­ному виділенні Черкаського пожежно-технічно-іч) уч!ілши;і. Після закінчення училища був при­значенні! начальником караулу СВПЧ-6 з охо­рони міста Прип'яті. Брав активну участь у гро­мадсько-політичному житті. Користувався авто­ритетом І повагою в колективі.
Під час ліквідації наслідків аварії усвідомлю­вав явну загрозу життю, але сміливо і рішуче вів боротьбу з вогнем. Особистим прикладом В.Ки-бснок запалював підлеглих па самовіддане вико­нання наказів, бойових завдань. Забезпечив ліквідацію пожежі і тим самим запобіг більш тяжким наслідкам аварії. Дістав високу дозу оп­ромінення, лікувався у спеціальній московськії! лікарні. Герой Радянського Союзу - посмертно. Віктор Кибеіюк так І не побачив своїх) сина, який народився після його смерті,
Микола Ващук. Народився 1959 р. в селі Велика Хайча Овруцького району Житомирської області. Українець. Освіта серед­ня. В органах внутрішніх справ з 1982 р. З люто­го 1985 р. - командир відділення. При ліквідації виробничих аварій, пожежі, загорянь працював сміливо і рішуче, виявляючи розумну ініціативу. Користувався повагою в колективі.
Прибувши на місце аварії після вибуху чет­вертого реактора на чолі відділення, М.Ващук правильно оцінив обстановку й організував осо­бовий склад на виконання бойових завдань. Ус­тановив автодрабину між третім і четвертим енергоблоками. Його відділення проклало робо­чу рукавну лінію на покрівлю. Працюючи Із стволом на великій висоті в умовах високого рівня радіації, температури й задимленості, осо­бистим прикладом надихнув відділення на смі­ливі й самовіддані дії з гасіння пожежі. Завдяки рішучості й стійкості пожежників поширення вогню в бік третього енергоблоку було зупинено. Після тривалого впливу високого рівня радіацій­ного опромінення, теплового виділення та за­димлення М. Ващук був виведений з бойової обслуги і госпіталізований.
Василь Ігнатенко. Народився 1961 р. в селі Стрижжя Гомельської області. Бі­лорус. Освіта середня. В органах внутрішніх справ з 1982 р. Командир відділення СВПЧ-6 з охорони міста Прип'яті. На пожежах і тактичних заняттях працював сміливо й рішуче. Правильно оцінивши обстановку на місці аварії 26 квітня.

Першим до реактора через кілька секунд по тривозі прибули пожежні ВПЧ-2 по охороні АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком. За караулом Правика прибув караул його бойового побратима лейтенанта Віктора Кибенка. Вони ринули у вируюче полум’я – у смертельну радіацію не за наказом командира, а за наказом совісті,рятувати станцію і людей,не думаючи про себе, хоча добре усвідомлювали небезпеку.
        Вогонь усе лютував, не вщухав. Начальник караулу лейтенант Правик по рації передав виклик №3, за яким усі пожежні машини Київської області негайно вирушили до Припяті. На допомогу примчав і начальник пожежної частини майор Л. Телятников. З неймовірним тріском палала величезна гребля покриття над машинним залом і допоміжним корпусом. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, вїдався у шкіру. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки і болю. Ось так тієї трагічної ночі лейтенанти і сержанти пожежної охорони виконували свою звичайну роботу. 28 чоловіків з двох караулів затулили собою не тільки станцію, а й Європу. Шість з них загинули майже відразу.
   О 4 годині 50 хв пожежу було локалізовано. Опромінених пожежників відвезли у Москву. Московські лікарі з допомогою американського лікаря доктора Гейла провели операції з пересадки кісткового мозку. Але й це не допомогло. За 20 кілометрів від Москви на Читинському цвинтарі поховано 33 українці. Скромні плити з червоними зірками  будуть нагадувати нам і майбутнім поколінням імена Правика, Ігнатенка, Кибенка, Тищенка, Тишури… вічна слава героям!
Учень.
 Лейтенанти – хлопці непохитні,
Молоде вогненне покоління,
Ви, як пам'ять у тривожнім світі,
Роду незнищенного коріння.
 Лейтенанти – мужність і звитяга,
Від землі ви набирали сили…
Ще далеко десь до саркофага,
Та вогонь життям ви зупинили.




Наслідки аварії
Нещодавно міжнародна група, до складу якої увійшли понад 100 вчених, дійшла висновку, що загальна кількість людей , які загинули внаслідок аварії або можуть загинути в майбутньому, складає близько 4000 осіб. Це майже 50 ліквідаторів, які загинули від гострої променевої хвороби, 9 дітей, котрі померли від раку щитовидної залози, і приблизно 3940 чоловік, які можуть померти. Додамо 2000 ліквідаторів, котрі брали участь у роботах з 1986 до 1987 року, 116 тисяч евакуйованих осіб і 270 тисяч жителів найзабрудненіших територій. Лікарі єдиним захворюванням, викликаним чорнобильською аварією, визнали рак щитовидної залози.
    До аварії на забрудненій території було 94 населених пункти, серед них  і міста Польське, Чорнобиль, Прип’ять.
  Зараз у чорнобильській зоні діють 9 підприємств, на яких працює майже 7 тис. чоловік. Одні трудяться вахтовим методом, інші працюють 4 робочі дні й 3 вихідні. Рік йде за півтора. Ще тут живуть  так звані самосели, які повернулися у забруднену територію, додому, бо не змогли жити в інших місцях.



Читець

Ні бомби розриву,
Ні посвисту кулі.
Лише вітер тривожно
У хмарі зліта.
Від чого замовкла
Поліська зозуля?
Чому так звичайно
Поникли жита?
Село опустіло
І плаче, і судить,
Покинуте, бідне,
Немов сирота.
Не знає зозуля,
Де ділися люди,
Яким рахувала
Ще вчора літа.
Покинута стежка
Загубиться, щезне,
Не прийде мисливець,
Грибник, лісоруб.
В безлюдному лісі
Сумує береза,
В глибокім задумі
Покинутий дуб.
Лягло, простяглося
Від лісу до поля
Чорнобиля чорне,
Мов саван, крило.
Загублені ниви,
Загублені долі,
Сумне, як могила,
 Безлюдне село.
(А. Лісовий, «Безлюдне село»)

Учитель.
Минуть десятиліття, а чорний день Чорнобильської трагедії все одно хвилюватиме людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто народився далеко від покривдженої землі. Кажуть, час лікує, затягує рани. Неправда. Нічого він не лікує. Просто біль відходить кудись глибоко в серце, приживається там, освоюється, і нікуди від цього не дінешся.
Життя іде… І хто б міг подумати, що через 25 років, 11 березня знову стане крупно масштабна аварія на атомній електростанції. 2011 рік. Японія. АЕС Фукусіма. Внаслідок землетрусу і  цунамі вийшли з ладу системи охолодження атомних реакторів, на 4 реакторах сталися вибухи. Радіоактивні елементи через тисячі кілометрів на початку квітня досягли території України. Сталося дежавю. Фукусіма знову нагадала людству про небезпеку  атомної електроенергії. Людство не вчиться на власних уроках. 





Якщо ти віриш у майбутнє,
В його прийдешність, у життя,
Дзвони у дзвони, кричи людям,
Бо більш не буде вороття.
Віддай забуту свіжість травам,
Відмий від бруду всі хмарки,
Відреставруй нам синє небо
І дощ крізь сито проціди.
Хай ожива вода Дніпрова,
І хай полин, трава-чорнобиль
Не стане іменем біди.







Сценарій позакласного заходу для учнів 9, 11 класів під час прооведення Шевченківських днів у ЗОШ № 75 м. Запоріжжя

Перегук поколінь.
Творча спадщина  Т.Г. Шевченка та В. Стуса

МЕТА: познайомити учнів з маловідомими сторінками життя Т.Г. Шевченка та В. Стуса,
провести паралелі між життєвими долями та творчою спадщиною  двох великих митців –
бунтарів; з’ясувати ставлення держави до  творчих особистостей, що вирізняються з-поміж
інших; розвивати творчі здібності учнів, вміння виразно читати поезію та прозу напам’ять,
розвивати акторські здібності; виховувати любов до поетичного слова, української мови.

ОБЛАДНАННЯ: літературні газети, присвячені творчості Т. Шевченка періоду заслання та
В. Стуса; малюнки до поезії поетів; символічні композиції з природного матеріалу,
що ілюструють творчість поетів. 



І.  Дві постаті, два велети духу – Шевченко і Стус. Їх розділяють цілі століття, але які вони  близькі: за духом, за силою, витривалістю, мужністю. Для Стуса Т.Шевченко був взірцем.
ІІ.  В. Стус – серед перших поетів шевченківської традиції.
            Не схожість долі, не схожість болю єднає В. Стуса з Т. Шевченком – їх єднають високі зорі.
Справжні зустрічаються у високих сузір’ях!
І. Сьогодні ми розглянемо не лише життєвий шлях двох великих митців, а спробуємо зрозуміти, за що уряд таврував поетів, чому вони не могли мовчать: чому, не зважаючи на своє власне життя, пішли на Голгофу.
ІІ. І перша подорож у ХІХ століття
... Дивлюся, аж світає,
Край неба палає,
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесенько вітер віє,
Степ, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.
Сади рясні похилились,
Тополі поволі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем.
І все то те, вся країна,
Повита красою,
Зеленіє, вмивається,
Дрібною росою,
Споконвіку вмивається,
Сонце зустрічає
І нема тому почину,
І краю немає!
І. Шевченко любив свій край, але забуте горе народу, горе рідних поет не міг. У 1845 році поет на власні очі побачив, як бідують його брати й сестри, всі селяни – кріпаки.
Он глянь – у тім краї, що ти покидаєш,
Латану свитину з каліки знімають,
Зі шкурою знімають, бо нічим обуть
Княжат недорослих; а он розпинають
Вдову за подушне, а сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію! В військо оддають!
Бо його, бач, трохи! А онде під тином,
Опухла дитина, голоднеє мре,
А мати пшеницю на панщині жне.
ІІ. Шевченко нещадно таврує кріпосницько-самодержавний лад, викриває його антинародну, антигуманістичну сутність.
                        Поет прагне розбудити сплячих, підняти їх на боротьбу з  тиранами.
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кров’ю политі.
Отам-то милостивій ми
Ненагодовану і чому
Застукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло кістьми.
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? Напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах удовіїх.
            І. Поява Тараса  Григоровича на похмурому фоні закріпаченої України – явище  далеко не випадкове. В його особі все обездолене малоруське селянство наче злило всі найкращі духовні свої  сили і вибрало його співцем свого віковічного горя.
                        Вірячи цьому високому призначенню, він не  зрадив йому до самої смерті.
Схаменіться! Будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром,
Заковані люди,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у сине море.
            ІІ. Із спогадів М. Шигеріна 1880 року.
                        Я теж жив тоді у Києві й добре пам’ятаю, що Шевченкові вірші з особливим захопленням читали в багатьох гуртках, найбільше кровні малороси та студенти різних національностей. Дехто вчив тоді малоруську мову власне лише для того, щоб читати й розуміти Шевченка.
            І. Т. Шевченко був активним учасником Кирило-Мефодіївського товариства.
                        Але 3 березня 1847 у Київський навчальний округ  потрапив донос, в якому повідомлялося про існування в Києві таємного товариства.
                        Тарас Шевченко ... Я  был определен в Киевский университет,  и в тот самый день, когда пришло определение, меня арестовали.
(з листа до В. Репніної від 24 жовтня 1847 року)
            ІІ. 17 квітня, о третій годині пополудні, доставлений з Києва в ІІІ відділ художник Шевченко зі всіма його паперами. До розбору оних зразу ж було приступлено.
                        Тарас Шевченко... Будучи  еще в Петербурге, слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвратясь в Малороссию, я услышал еще боле и хуже между молодыми и степенными людьми; я увидел нищету и ужасное угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами, и все это делалось и делается именем государя.
(із відповідей Т. Шевченка на допиті в ІІІ відділі 21.04.1847 р.)
            І. Художник Шевченко, за створення підбурливих і у найвищій мірі зухвалих віршів, який має міцну будову тіла, призначити рядовим в Оренбурзький окремий корпус, з правом вислуги, доручивши начальству встановити за ним найсуворіший нагляд, щоб від нього, в жодному разі, не могли виходити підбурливі і пасквильні твори.
                        Тарас Шевченко... Если бы я был изверг, кровопийца, то и тогда для меня удачнее казни было бы придумать, как сослав меня в отдельный Оренбургский корпус солдат. Вот где причина моих невыразимых страданий. И ко всему этому мне еще запрещено рисовать. Отнято благороднейшую часть моего бедного существования.
(Т.Шевченко. Щоденник, запис від 19.06.1857 р.)
            ІІ. Батальйонний командир майор Мєшков показав над ним усю силу своєї влади. Мєшков не любив Шевченка за незламність, за те, що він не вмів і не хотів нікому кланятися. Мєшков наказував Шевченка щодня разом з іншими ходити на вчення, де Шевченко вчився марширувати та рушницьких прийомів.
О думи мої! О слава злая!
За тебе марно я в чужому краю
Караюсь, мучуся...але не каюсь!..
Люблю, як щиру, вірну дружину,
Я безталанную свою Вкраїну!
Роби, що хочеш  з темним зо мною,
Тільки не кидай, в пекло з тобою
Пошкандибаю...
Не прокляну ж тебе, доле,
А буду ховатись
За волами. Та нищечком
Буду віршувати,
Нудить світом, сподіватись
У гості в неволю
Із-за Дніпра широкого
Тебе, моя доле!


Як же жити
На чужині на самоті?
І що робити взаперті?
Якби кайдани перегризти,
То гриз потроху б. Так не ті,
Не ті їх ковалі кували,
Не так залізо гартували,
Щоб перегризти. Горе нам!
Невільникам і сиротам, в степу безкраїм за Уралом.

            І. На початку 1848 року в Оренбург прибув лейтенант Бурков для проведення опису  Аральського моря. Бажаючи полегшити і, якщо пощастить, поліпшити долю Шевченка, він просив  генерала Образцова відпустити його з ним для зняття видів берегів невідомого досі моря, і, хоч по височайшому велінню Шевченко  було заборонено брати олівець в руки, Образцов погодився на це прохання.
                        Тарас Шевченко... Ми довго в морі пропадали,
Прийшли в Дар’ю на якір стали;
З ватаги письма принесли,
І всі тихенько зачитали.
А ми з колегою лягли
Та щось такеє розмовляли.
Я думав, де б того добра,
Письмо чи матір взять на світі.
            ІІ. Результати робіт  описової експедиції давно вже стали надбанням географічної науки, але залишалась одна робота, майже нікому не відома. Говоримо про чудовий акварельний альбом краєвидів  Аральського моря         Т.Г. Шевченка.
Каламутними болотами,
Між бур’янами, за годами
Три года сумно протекли.
Багато дечого взяли
З моєї темної комори
І в море нишком однесли.
І нишком проковтнуло море
Моє не злато-серебро,
Мої літа, моє добро,
Мою нудьгу, мої печалі,
Тії незримії скрижалі,
Незримим писані пером.
            І. Заслання, завдавши поетові моральних тортур, не зламало його волі, не змінило його переконань, не припинило його розвитку як мислителя і творця.

(інсценізація)

            ІІ. Підполковник Маєвський, дуже хороший і розумний чоловік, який був тоді комендантом, підійшов до Шевченка і правду сказав: „Щедро тебе, Тарас Григорович, обдарував Бог: ти й поет, і живописець, і скульптор та ще, як виявляється, і актор... Шкода, голубе мій, одного, що не обдарував він тебе щастям!.. ”
            І. Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.
                        Тарас Шевченко... Все это неисповедимое горе, все роды унижения и поругания прошли, как будто не касаясь меня. Малейшего следа не оставили по себе... Мне кажется,  что я точно тот же, что был и 10 лет тому назад. Ни одна черта в моем внутреннем  образе не изменилась. Хорошо ли это? Хорошо.
(Тарас Шевченко. Щоденник. 20.06.1857 р.)
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, не лукавий!
Ходімо дальше, дальше слави,
А слава – заповідь моя!
            ІІ. Десять років пробув Шевченко на засланні. Знущання жорстоких начальників, тяжкі умови підневільного солдатського життя надломили його здоров’я, але не скорили духу, навпаки – загострили ненависть до царського ладу.
Все йому знане: тюрма петербурзькая,
Допит, заслання, жандармів люб’язності,
Сині, безкраї степи оренбурзькії,
Грати залізнії. У скруті, в незнанності
Вічно образи холодні приймаючи,
Жив він солдатом...
            І. Пройшли роки. Змінилась влада, суспільство, життя народу, але не змінилась потреба говорити правду відкрито і чесно, не змінилась нетерпимість до правдивого слова, не змінилось ставлення до тих, хто думає інакше.
            ІІ. Подорож друга. Україна ХХ століття.
                О, моя незбагненна країно, в якій найкращих синів спершу зневажають, мордують по тюрмах і таборах смерті, а вже потім славлять та шанують як героїв.
            І. Василь Стус жив і загинув, аби український народ мав те, що дано кожному народові – свободу, незалежність, право на рідну мову, історичну пам’ять, самобутню культуру. Василь Стус розімкнув свої гнівні уста і підніс голос за права людини і свого народу.
Господи, гніву пречистого
Благаю – не май за зле.
Де не стоятиму – вистою.
Спасибі за те. Що мале
Людське життя, хоч надією
Довжу його в віки.
Думою тугу розвіюю,
Щоб був я завжди такий,
Яким мене мати вродила
І благословила в світи.
І добре, що не зуміла
Мене від біди вберегти.
            ІІ. Яким же був В. Стус...
            Із спогадів Віри Вовк.
Профіль Василя Стуса нагадував мені Данте в лавровому вінку, що його Рафаель увічнив на стіні Сікстинської каплиці. Не пригадую, щоб він коли   засміявся. Часом тальки усміхався вдумливо.
І. Василь якось по-особливому любив слово, відчував його смак. Кохався в поезії. Душа його була відкрита небагатьом. Він ішов власним, особливим шляхом.
ІІ. Страшенно  не любив гопачної, шароварної України,
Отих показних свят-вистав, якими влада намагалася замінити щонайменшу спробу по-справжньому відзначити , скажімо, Шевченківські свята. Любив класичну музику. Баха, Бетховена.
Крізь сотні сумнівів я йду до тебе,
Добро і правдо віку. Через сто
Зневір. Моя душа запрагла неба,
В буремнім леті держить путь на стовп
Високого вогню, що осіяний
Одним твоїм бажанням, аж туди,
Де не ступали ще людські сліди,
І врочить порив: не спиняйся, йди.
То – шлях правдивий. Ти – його предтеча.
І. Біографічні факти про Стуса досить відомі. Нагадаємо їх побіжно. народився у   1938 році на Вінниччині. Після закінчення історико-філологічного факультету Донецького педінституту вчителював на Кіровоградщині, служив в армії. На початку 60-х років з’являються  перші публікації віршів. У 1963 році вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Працював над дисертацією. За протест проти хвилі арештів українських „шестидесятників” у серпні 1965 року відрахували з аспірантури. Потім не життя, а боротьба, майже 20 років у неволі. Смерть 4 вересня 1985 року, яку він сам передбачив, про яку твердо  знав.
ІІ. Хто знає, який більший з його подвигів: вірші, життя чи смерть? Якби не передчуття, „що ми канемо у вічність молодими”, то не було б таке життя, і не були б такими б його вірші.
Вельможний сон мене здолав,
І тут нараз почув я:
Господній голос пролунав:
Мій сину! Алілуя!
Терпи страсну стезю конань,
Спізнай смертельні чари
Дороги добр і почезань,
Свавілля і покари.
Хоч тяжко душу берегти
Під небом цим полуднім,
А треба йти, а треба йти
Щосвятом і щобуднем.
І. В. Стус був чесним з собою до кінця і зовсім не здатним до будь-яких компромісів. Це й визначило трагічну його долю.
ІІ. У 1972 році разом з іншими інакодумцями В. Стуса заарештували і засудили на п’ять років  примусових робіт і  на три роки заслання, яке він відбував у Мордовії.
В. Стус... „Я перебуваю у незбагненній для себе ситуації. Ніколи мені навіть не спадало на думку, що проти мене  можна виставити такі тяжкі обвинувачення... Увесь смисл свого існування я вбачаю в тому, що жити і творити для народу, щоб бути його чесним, добрим, справедливим, незрадливим сином.
Я не націоналіст. Я ніколи ним не був і ніколи ним не буду. Більше того – усякий націоналізм мені гидкий, бо кожен народ, сущий на землі, мені дорогий і любий. Проте ви звинувачуєте мене від імені моїх ідеалів, від імені мого народу, від імені моєї радянської України. І в цьому весь незбагненний для мене смисл поставлених мені звинувачень. Вони тяжкі, ці звинувачення. Нестерпимо тяжкі ...”
Церква святої Ірини
Криком кричить із імли.
Мабуть, тобі вже, мій сину,
Зашпори в душу зайшли
Скільки набилося туги!
Чим я її розведу?
Жінку лишив на наругу,
Маму лишив на біду,
Рідна сестра, як зигзиця,
Б’ється об мури грудьми.
Глипає оком в’язниця,
Наче сова із пітьми...
Мороком горло огорне –
Ані тобі продихнуть.
Здрастуй, біда моя чорна,
Здрастуй, страсна моя путь.
            І. Минуло кілька років. Василь у Мордовії. Стан його  здоров’я катастрофічний, мучать часті шлункові кровотечі. Начальник санчастини відмовляється взяти навіть ліки для „екстреміста”. Однієї ночі Василя знаходять у калюжі крові на підлозі барака. Оперували у тюремній лікарні.
Терпи, терпи – терпець тебе шліфує,
Сталить твій дух – отож терпи, терпи.
Ніхто тебе в недолі не врятує,
Ніхто й не зіб’є з власної тропи.
На ній і стій, доколи скону,
Допоки світу й сонця – стій і стій.
Хай шлях до раю, пекла чи полону –
Тримайся далі розпачу й надій.
Торуй свій шлях, той, що твоїм назвався,
Той, що обрав тебе, як побратим.
До нього змалку ти заповідався
Сумним осердям, поглядом сумним.
            ІІ. 1979 року Стус повертається до Києва , але перепочинок триває недовго. Через вісім місяців його заарештовують вдруге і засуджують на 15 років.
            В. Стус... „Я обвинувачую кадебістів за фізичні муки, що їх заподіяли політв’язням. Так, у 1972 році заподіяли кілька ножових ран В. Морозові. На початку 1975 року важко побили М. Осадчого у камері пітьми. Трохи пізніше це трапилося з В. Чорноволом, якого шостого дня голодовки силоміць виштовхали з камери і змусили босоніж йти по снігу... іншим в’язням вони методично вкорочують життя – холодом і голодом, відсутністю лікування... Я ОБВИНУВАЧУЮ КДБ як організацію відверто шовіністичну й антиукраїнську тому, що вона зробила мій народ і без’язиким, і безголосим...”
Концтабір „Дубровлаг” 1975 рік.
            І. Тема смерті Стуса трактується по-філософськи, як продовження життя у безсмерті, як повернення й утвердження.
Як добре те, що смерті не боюсь я
І не питаю чи тяжкий мій хрест,
Що перед вами, судді, не клонюся
В передчутті недовідомих верст,
Що жив, любив і не набрався скверни,
Ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
Як в смерті обернуся до життя
Своїм стражденним і незлим обличчям.
Як син, тобі доземно уклонюсь
І чесно гляну в чесні твої вічі
І в смерті з рідним краєм поріднюсь.
ІІ. Уже Горбачов почав перебудову, але вона не торкнулася концтабірного режиму. Протягом лише одного року у в’язниці померло 5 українців. На 24 політв’язні – число страшне.
І. Долю Стуса  як політв’язня було вирішено... Бо він єдиний зумів передати з Кучинської в’язниці записи (з таборового зошита), бо його творчість висунули на здобуття Нобелівської премії, а її присуджують тільки живим. І він би мав її 24 жовтня. Але Москві не хотілося ані мати нобелівського лауреата в камері, ані випускати поета на волю. І його знищили. Українця Стуса прийняла уральська земля, а 17-19 листопада 1989 року прахи Василя Стуса, Юрія Литвина та Олекси Тихого з великими труднощами та багатьма перешкодами з боку всевладних чиновників перевезено до Києва і віддано землі на Байковому цвинтарі.
Верни до мене, пам’яте моя,
Нехай на серце ляже ваготою
Моя земля з рахманною журбою.
Хай сходить співом горло солов’я
В гаю нічному. Пам’яте верни,
Верни до мене, пам’яте моя...

Таврований, зневажений, забутий,
Писав про те, що совість говорила.
Повік рабам духовним не збагнути,
Звідкіль у патріотів сила.
                                Ольга Яворська






Результати
проведення шкільного туру
конкурсу Знавці української мови імені Петра Яцика

Вітаємо переможців та призерів шкільного туру

5 – 8 класи

І місце – Панченко Аліна 8 б клас
ІІ місце – Циммерман Олексій  5 Б клас
ІІІ місце – Риженко Наталія 6 А клас


9 – 11 класи

І місце – Журба Олена 11 а клас
ІІ місце  - Гундер Ольга  10 б клас
ІІІ місце – Крошка Олеся 11 А клас




Результати конкурсу поробок із пластиліну та природного матеріалу

5 класи  - українська народна казка
«Лисичка-Сестричка та Вовк-Панібрат»
6 класи – французька народна казка
«Вовки, равлики та бджоли»

клас
Командність роботи
захист
Оформлення роботи
всього
5
4
5
14
5
5
3
13
4.5
5
5
14.5
5
4
3
12
5
5
5
15

І місце – 6 Б
ІІ місце – 5 В
ІІІ місце – 5А


Оголошується подяка учням 5 Б та 6 А класу
за участь у конкурсі





Выдающиеся люди Запорожского края
Встреча с поэтом, композитором, автором-исполнителем
 Арменом Ованесяном
         Сегодня  у нас в гостях замечательный человек. 
Полный кавалер медали «За заслуги» Украинского союза ветеранов Афганистана,
полный кавалер медали «За мужество и профессионализм» Украинской секции Международной полицейской академии,
Почетный рыцарь Православного Рыцарского Ордена Архистратига Михаила 5 степени, член музыкального реестра Украины
Композитор
Поэт
Аранжировщик
Автор-исполнитель
Член творческого союза «Ассоциация деятелей эстрадного искусства Украины»
АРМЕН ОВАНЕСЯН

Армен Гургенович, позвольте задать Вам несколько вопросов.

- Каждый человек родом из детства. То, чего мы достигаем в своей жизни, прежде всего обязаны своей семье, родителям. Армен Гургенович, расскажите немного о своей семье.

- По образованию вы юрист, работали следователем. Кто или что повлияло на выбор вашего призвания – стать музыкантом?

 У Армена Гургеновича дома много музыкальных инструментов. Посреди большой комнаты почетное место занимает рояль.

Какими инструментами вы владеете?

-  Армен Гургенович, как судьба занесла вас в Запорожье?
Почему именно этот город стал для вас «городом судьбы»?

- Вы принимаете очень активное участие в жизни воинов-интернационалистов, что стало причиной выбора афганской тематики для песен?


Большое спасибо за интересную беседу. Сегодня у нас есть уникальная возможность познакомиться с творчеством удивительного, интересного, талантливого человека. Встречайте  - Армен Ованесян!



«ЗАТВЕРДЖУЮ»
директор ЗОШ № 75
__________________
Р.В.Гончаренко

ПЛАН

проведення декади філологічної галузі
09.11.2011 – 25.11.20111року

№ п/п
Назва заходу
Класи
Дата
провед.
Відповідальний
1.
Відкриття декади. Свято рідної мови.
5кл.
09.11
Макух Л.М.
Чуйко М.В.
Некіга Л.М.
2.
Шкільний тур конкурсу «Знавці української мови ім.. П. Яцика»
5-11кл
09.11
Вчителі української мови
3.
«Гостини у казки». Конкурс поробок із природного матерілау
5-6 кл
11.11
12.00
Каб.16
5кл. Чуйко М.В.
6кл. Чердаклієва Н.В.
4.
Зустріч із ансамблем  авторської пісні воїнів-інтернаціоналістів
6 – 11кл

Корчева Л.М.
Класні керівники
6 – 11 кл
5.
Відкрите засідання Запорізької обласної філармонії.
 Музична казка «Дикі лебеді»
1 – 6 кл
16.11
12.00
Христова С.В.
Класні керівники
6.
Відкрите засідання Запорізької обласної філармонії. Літературно-музична композиція «Свіча»
7 - 11 кл
16.11
13.00
Христова С.В.
Класні керівники
7.
Конкурс читців поезій про Запорізький край
7-8 кл
17.11
13.30
Макух Л.М.
Некіга Л.М.
Черняк О.А.
Конопка В.А.
8.
До 200-річчя з Дня народження
М. Шашкевича. Усний журнал
9 кл
18.11
Корчева Л.М.
9.
Відвідування вистави ТЮГу «Гра завершена»
7 – 11кл

Єрмак Л.Ю.
Класні керівники
10.
Відвідування арт-галереї «Скрижалі»
5а,6а,7б,7в,8г,9б,9в,10АБ,11 кл
Протягом декади
Класні керівники
11.
Конкурс творів з теми «Запоріжжя, краю мій милий»
5 – 11 кл.
До 23.11
Вчителі літератури
12.
Театральні мініатюри. Інсценізації уривків із п’єс І. Фонвізіна, Ж.Мольєра, І. Карпенка-Карого,
М. Куліша  «Бути самим собою»
9,11 кл
21.11
13.30
Некіга Л.М.
Волкова Ю.В.
Корчева Л.М.
Літ він Г.В.
13.
«Мой дух бессмертен силой, Мой гений веки пролетит». Літературно вітальня, присвячена 170 річниці з дня смерті М.Ю. Лермонтова
6А, 7кл, 8кл,9В, 10кл
25.11
Некіга Л.М.
Волкова Ю.В.
Чердаклієва Н.В.
Андрусевич Н.В.
Потьомкіна В.Л.
.