19 лют. 2012 р.

ювілейні дати

10.02.2012
175 років із дня смерті
Олександра Сергійовича Пушкіна (1799–1837), російського письменника, поета
Пушкін і Україна

Пушкін був у близьких стосунках із українцями М.Маркевичем, М.Максимовичем, Д.Бантиш-Каменським, Орестом Сомовим, допомагав М.Гоголеві увійти в російську літературу. Він цікавився українським фольклором, мав у себе «Опыт собрания древних малороссийских песней» М.Цертелева (1819), «Малороссийские песни» М.Максимовича (1827) та його ж таки «Малороссийские народные песни» (1834), «Запорожскую старину» І.Срєзнєвського (1833), однак українська народна образність не знайшла майже ніякого відбитку в його творчості.

Перебування в Україні під час заслання в 1820-1824 pp. (Катеринослав, Одеса, відвідування Києва, Кам'янки біля Білої Церкви) ніяк не зблизило Пушкіна з українським національним життям.
Пушкін намагався вплинути на К.Рилєєва, щоб останній переробив свою поему «Войнаровський» в російському націоналістичному дусі, в цьому ж напрямку писав Пушкін свої нотатки «Історія Петра», де тенденційно висвітлено шведсько-російсько-українську війну 1708-1709.

Поему «Полтава», високо оцінену Миколою І, Пушкін написав у напрямку здійснення планів, навіяних йому царем, а також для демонстрації своєї відданості офіційній ідеології у зв'язку зі слідством проти нього[Джерело?]. Завданням «Полтави» було довести «історичну закономірність» знищення української державності та створення Російської Імперії[Джерело?]. В одичному плані оспівано велич Петра І, у мелодраматичному - заплановано постать Мазепи. Мазепа у нього «підступний», «лютий», «хитрий», «холодний», «згубник», «лукавий», «змій», у нього «чорні помисли», він носить у грудях «кипучу отруту».

П.Куліш підкреслював значення Пушкіна для української літератури. Пушкін впливав на нього як вишуканістю свого поетичного слова, так і великодержавною російською ідеологією. Шевченко своєю поемою «Сон» («У всякого своя доля») пристрасно заперечив пушкінську апотеозу Петербургу в поемі «Мідяний вершник».

Пушкіна перекладано на українську мову, починаючи з 1829 р. (Л.Боровиковський). Найкращі переклади належать Л.Боровиковському, М.Старицькому, І.Франкові, М.Вороному, П.Филиповичу, М.Зерову, М.Рильському, М.Бажану, М.Терещенку, Н.Забілі.

Немає коментарів:

Дописати коментар