14 бер. 2012 р.

Сучасна література і театр

У 2012 році літературна Шевченкіана попвнилася новим твором - тетралогією Богдана Стельмаха "Тарас". Прем"єрний показ четвертої частини тетралогії "Тарас" відбувся на сцені Черкаського драматичного театру.  Інші три частини режисер Сергій Проскурня планує незабаром поставити, аби в 2014 році, до річниці з дня народження Кобзаря, показати українцям масштабну мультимедійну виставу, виконану в стилістиці поетичного театру.

Богдан Михайлович Стельмах
При народженні: Стельмах Богдан Михайлович
Дата народження: 2 жовтня 1943 (68 років)
Місце народження: Туркотин, Львівська область
Премії:
лауреат літературної премії імені М. Шашкевича, Лесі Українки та «Благовіст».

Закінчив Українську академію друкарства. Працював кореспондентом Львівської молодіжної газети, завідувачем літературною частиною Дрогобицького музичного драматичного театру, головним спеціалістом Львівського управління культури, заступником міського голови Львова, радником. Автор 17 поетичних книжок, багатьох п'єс, кількох десятків популярних пісень, які стали практичного народними.

Один з авторів всеукраїнських дитячих видань «Ангелятко» та «Ангеляткова наука».

Член Національної Спілки письменників України з 1977 року, лауреат літературної премії імені М. Шашкевича, Л. Українки та «Благовіст».

Член Народного Руху з дня його заснування.

КОМЕНТАРI

Петро Панчук, виконавець ролі Тараса Шевченка:

— Серед п’єс, присвячених Тарасові Шевченку, п’єси Богдана Стельмаха чи не найцікавіші, бо в них є що грати актору. Проте хоч що б мені казав режисер відносно того, як треба грати, я все одно буду грати своє. Я завжди до будь-якої ролі ставлюся як до моменту співпереживання. Яким Шевченко був насправді — того ніхто не зіграє, бо ми того не знаємо. Ви уявляєте одного, я — іншого, Проскурня — третього... Шевченко — це як комета, що пролетіла 200 років тому, і хтось її побачив. А потім починають її відтворювати. У виставі є проблема форми, проблема знайти точну форму. Але оскільки процес тривав фактично два тижні, то за такий час тяжко ввійти у форму вистави. Але момент співпережиття іде паралельно у моєму виконанні.

Богдан Стельмах, письменник, автор тетралогії «Тарас»:

— Ця постановка — майже те, що я хотів побачити. «Майже», бо просто, може, ще не все готове. Навіть режисер веде розмову з акторами про те, що треба дещо «підчистити». Очевидно, йдеться про якісь технічні моменти. Але це те, чого я чекав від Проскурні. Нині показали четверту частину вистави. У наступному році, дасть Бог, буде третя, потім — друга, потім — перша частина постановки. І коли воно все вже буде готове, тоді щось почиститься, щось, може ,додасться. Я свій твір завершив. Тепер працює режисер. Він у Львові 22 роки тому поставив другу частину, потім першу (бо я писав саме в такому порядку), тепер Проскурня поставив четверту. Тобто він працює над виставою комплексно... Актор, який зіграв головну роль — Петро Панчук, — чудовий. Щоправда, я трохи інакше писав Шевченка у фіналі. Він у мене був втомлений і хворий, а у виставі показаний якийсь дуже знервований. Це цікаво, хай буде. Фінал вистави, як на мене, вибудований чудово. Цікава сценографія — куля (на початку вистави з’являється як сонце, що сідає, коли маленький Тарас іде до тих стовпів, що небо підпирають. І потім це сонце вибухає жаром, як щось, що Тарас тримає в руках). На мою думку, цікаве вирішення епізоду з Доброю та Поганою Славами. Може, трошки місцями заголосна музика, й взагалі заголосні звуки. Мене як автора трошки дратує, що йде торохтіння барабанів... Для мене кожен рядок, кожне слово дороге. А на початку вистави тексту не чутно. Але, на мою думку, ці звукові речі зітруться і відшліфуються.

Дмитро Стус, член Гуманітарної ради при Президентові України: — У мене не було якихось особливих очікувань щодо вистави, я приїхав підтримати Сергія Проскурню, бо йому зараз непросто. Він зробив цікаву роботу. Мені приємно, що в Черкасах про Шевченка спромоглися зробити виставу, і це як крок до осмислення спадщини Кобзаря.

Сергій Проскурня, режисер:

— Ця постановка — моє відчуття Шевченка як епічного героя з його максимально людським вираженням. Тому що той світ, який він навколо себе відчував,— це був епічний світ. І звісно, якщо ми торкаємося цього містеріального матеріалу, то, очевидно, сам Шевченко нас провокує на високий стиль, який комусь може здатися «високопарним». Бо насправді, скотитися дуже легко — удавати високопарність замість високого стилю. Ішлося саме про високий епічний стиль... Я хочу подякувати Петрові Панчуку за те, що він пірнув у цей «басейн», у якому часом бракує води для глибини. Він — актор надзвичайного таланту. Панчук як скульптор ліпить образ Кобзаря. Щодо сценографі, то ми створили ескіз, і образ, який нас надихнув, — це аркуш паперу, на якому можна написати текст, зробити малюнок. На цьому етапі ми робимо ескізну сценографію, працюємо з фактурами, які на, мій погляд, починають оживати. Себто процес буде продовжуватися: ми будемо трошки «підфарбовувати» костюми, вони будуть наповнюватися якимись маленькими деталями, і так ми будемо існувати в цьому проекті, ніби на території перформенсу, буде імпровізаційна структура.



Немає коментарів:

Дописати коментар