Ювілейні дати

115 років від дня народження

поета українського зарубіжжя

Олеся Йосиповича Бабія

(1897-1975) 

 

Народився цей український письменник і літературознавець 17 березня 1897 року в селі Середнім Калуського району. Середню освіту здобув у Львові. Служив в австрійській армії, потім в УГА.
Після стрілецького походу на Київ опинився в польському полоні, звідки йому вдалось утекти.
У Львові разом з В. Бобинським, Р. Купчинським та Ю. Шкрумеляком організував групу поетів-символістів.
У 1924—29 рр. здобув у Празі вищу освіту, ставши доктором літературознавства в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова.
У 1944 році емігрував за кордон.
Автор поетичних збірок: "Ненависть і любов" (1921 р.), "Поезії" (Львів, 1923 р.), "Перехрестя" (Львів, 1930 р.), "За щастя оманою" (Львів, 1930 р.), "Поживя" (1930), поеми "Гуцульський курінь" (Прага, 1927 р.), "Остання офіра цісареві" (Львів, 1937 р.), "Жнива" (Мюнхен, 1946 р.), "Повстанці" (Чикаго, 1956 р.), книги нарисів "Шукаю людину" (Львів, 1921 р.), повістей "Перші стежі" (Львів, 1937 р.), "Дві сестри" (Станіслав, 1938 р.), досліджень про М. Шашкевича, Ю. Федьковича, М. Федюшка, монографії "Микола Федюшко — Євшан" (Станіславів, 1930 р.).
Помер 2 березня 1975 року у Чикаго.

Вiтчизнi я вiддав мiй цвiт життя,
мiй труд, юнацькi мрiї буйнокрилi.
За те знайду спочинок, забуття
не в рiднiм краї, а в чужiй могилi?
За мною бiй за волю, рiдний край,
за мною тюрми, де каравсь я люто,
невже за те утратив я мiй рай,
тебе, моя Вiтчизно незабута?
(«Вигнанець»)