10 квітня 2012 року
75 років із дня народження Белли Ахатівни Ахмадуліної
(1937 - 2010)
ПОБЕДА
В день празднества, в час майского дождя,
в миг соловьиных просьб и повелений,
когда давно уж выросло дитя,
рожденное порой послевоенной,
когда разросся в небе фейерверк,
как взрыв сирени бел, лилов и розов,-
вдруг поглядит в былое человек
и взгляд его становится серьезен.
Есть взгляд такой, такая тень чела -
чем дальше смотришь, тем зрачок влажнее.
То память о войне, величина
раздумья и догадка - неужели
я видела тот май, что превзошел
иные маи и доныне прочен?
Крик радости в уста, слезу в зрачок
вписал его неимоверный почерк.
На площади, чья древняя краса
краснеет без изъяна и пробела,
исторгнув думу, прянул в небеса
вздох всей земли и всех людей - Победа!
Белла Ахатовна Ахмадулина
Штрихи до літературного силуету Белли Ахмадуліної
Не дай мне Бог
бесстыдства пред листом
бумаги, беззащитной
предо мною...
Ці проникливі рядки належать яскравій зірці на поетичному небосхилі російської культури ХХ століття Беллі Ахмадуліній, яка рано (і назавжди) обрала для себе “спосіб совісті”.
Всупереч всьому поет (це зараз вже чітко і незаперечно видно!) зберегла прозорість свого кришталевого голосу, особливу, притаманну їй гордість, незалежність поведінки, “почуття власної гідності” (як писав у присвячених їй рядках Булат Окуджава), не раз, на жаль, зазнаючи в радянські часи цькування, переслідувань, провокацій… Хочеться ясніше уявити собі її образ…
Вже перший поетичний збірник Б. Ахмадуліної “Струна”, виданий у 1962 році, відкрив читачам вражаючого поета. З тих давніх пір вона видала багато збірників поезії, перекладів, есе – і практично кожен із них ставав подією. У 1979 році Ахмадуліна брала участь як прозаїк в непідцензурному альманасі “МетрОполь”, де були опубліковані твори цькованих, переслідуваних тоді авторів, серед яких були В. Висоцький, В. Аксьонов, В. Єрофєєв, С. Ліпкін, А. Бітов, Фазіль Іскандер… Ще в рік свого 40-річчя, у 1977 році, Б. Ахмадуліна була обрана Почесним членом Американської Академії мистецтв і писемності, вона удостоєна багатьох почесних нагород, серед яких незалежна премія “Тріумф”, Державна премія Росії (2006)… Йосип Бродський називав її “скарбом російської поезії”…
Белла Ахмадуліна народилася в Москві в сім’ї Н. М. Лазарєвої і А.В. Ахмадуліна 10 квітня 1937 року.
Мікаел Тарівердієв писав: “ В ней – какая-то странная смесь татарской княжны и русской царевны”…
Вже у ранніх віршах сама вона відзначала:
…О, извечно гудел и сливался,
о, извечно бесчинствовал спор:
этот добрый рассудок
славянский
и косой азиатский напор…
Навчаючись в школі, Белла Ахмадуліна вже писала вірші. Ходила в Будинок піонерів на Покровському бульварі у драматургічну і літературну студії одночасно: “Два эти амплуа и теперь со мною”…
Взимку1954 року у клубі МДУ вона вперше побачила і почула Бориса Пастернака.
У 1955 році Б. Ахмадуліна вступила до Літінституту ім. Горького. Вражений її віршами, надісланими йому на відгук із Літінституту, Ілля Сельвінський захоплено відгукнувся про них, а в особистому листі юній Ахмадуліній назвав її даруванням “могучим”, “с чертами гениальности”…
Вже у 50-ті, напочатку 60-х років у неї народжуються вражаючі за музичністю вірші:
Мы были звуки музыки одной.
О, можно было инструмент
расстроить,
но твоего созвучия со мной
Нельзя было нарушить
и расторгнуть…
***
…И Пушкин ласково глядит,
и ночь прошла, и гаснут свечи,
и нежный вкус родимой речи
так чисто губы холодит.
У квітні 1959 року Ахмадуліну виключають з Літінституту (фактично за відмову підписати лист проти Пастернака). У 1989 році Белла Ахмадуліна пригадає: “Велели – отречься от него. Но какое счастье – не иметь выбора, не уметь отречься…”
Двадцятидволітній Ахмадуліній судилося було ще раз побачити Пастернака, зустрітися з ним восени 1959 року в Пєрєдєлкіно, за півроку до смерті великого поета – “Переделкинского изгнанника”… Їхні долі на мить перетнулися, і в цьому бачиться своя висока символіка. Про цю ЗУСТРІЧ – її чудовий цикл “Пам’яті Бориса Пастернака”.
Так, їй випало щастя (зовсім не легке!) – не відректися. Бог її беріг. Правда, сама Белла Ахмадуліна стверджує: “Человека опекает какая-то звезда, несомненно, что-то или кто-то свыше опекает… Но этой опеки недостаточно. Нужен еще и собственный присмотр за собою, за своей совестью”… Її все ж в інституті поновили, і в 1960 році вона захистила дипломну роботу “Стихи и переводы”…
Починаючи з 60-х років, Белла Ахмадуліна багато подорожувала по країні, виступала на поетичних вечорах (спільно з Є. Євтушенком, А. Вознесенським, Р. Рождественським). Але дуже скоро вона заявляє про себе як про єдину у своєму роді поетичну індивідуальність. Поет О. Кушнєр відзначає: “У Беллы Ахмадулиной – своя поэтическая интонация. Она может нравиться, может не нравиться, но она ЕСТЬ…”
Вона стає знаменитою, чому немало сприяло і її вражаюче авторське усне виконання, прекрасний її образ…
В її життя входили Є. Євтушенко, Ю. Нагібін… І з чого б не народжувались вірші, із яких почуттів, пристрастей не виростали, – як у кожного істинного поета, плоди її творчості – прекрасні… І це для нас, читачів, – головне. Белла Ахмадуліна присвятила Ю. Нагібіну у 1968 році вірш-прощання:
Прощай! Все минет: сад и дом,
двух душ таинственные распри
и медленный любовный вздох
той жимолости у терассы…
У 1964 році Ахмадуліна знялася у першому фільмі В Шукшина “Живет такой парень” в ролі журналістки.
Ряд її віршів, до яких написав музику М. Тарівердієв, після виходу фільмів Е. Рязанова “Ирония судьбы…”, “Жестокий романс”, “Служебный роман” – стали популярними романсами…
Особлива тема – Ахмадуліна і її друзі. Вона сповідує свого роду культ дружби: “Друзей моих прекрасные черты”… Вони – такі різні : від П. Г. Антокольського, О. Твардовського, А. І. Цвєтаєвої, Н. Я. Мандельштам – до В. Висоцького і М. Владі, А. Бітова, А. Вознесенського, Ф. Іскандера, Б. Окуджави, Ю. Роста…
… Да будем мы к своим
друзьям пристрастны!
Да будем думать, что они –
прекрасны!
Терять их страшно,
Бог не приведи!..
Але за всім визнанням, популярністю поета Белли Ахмадуліної, досить глибоко, проникливо оцінюючи її творчість як істинно інтелектуальну, складну, позбавлену банальності, А. Бітов роздивився, мабуть, головне в її суті: самостійність обраності.
Сама ж Ахмадуліна у своїх виступах 90-х років ХХ століття, зокрема, по телебаченню, стверджувала, що їй зашкодила популярність, оскільки в аудиторії потрібно бути зрозумілою, “а вот Бродский об этом не заботился”… І, до речі, здається, ніхто із співвітчизників-побратимів по перу так гаряче не вітав, не радів присудженню Йосипу Бродському Нобелівської премії, як Б. Ахмадуліна, повіривши в його зірку задовго до цієї події.
У кожного істинного поета є свої благодатні місця, де Муза до них особливо прихильна. Для Бели Ахмадуліної одне із таких благословенних місць – Таруса. Там, у цвєтаєвському, мусатовському, полєновському, паустовському, рихтеровському краї вона створила багато поетичних шедеврів… У 2006 році була опублікована прекрасна книга про “крае вдохновения” Тарусі з віршами Белли Ахмадуліної та ілюстраціями – акварелями Бориса Мессерера…
Там, у добровільно обраній нею самотні, народився колись дуже проникливий вірш “Как много у маленькой музыки этой завистников”… Хист обкрадає поета, віднімає у сім’ї, у дітей. Вона відчуває свою провину перед любими людьми, страждає, але їй не треба жити, як всі. Це – фатальна невідворотність…
Багато проникливих віршів присвячені нею вірному другу, чоловікові – відомому театральному художнику, живописцю – Борису Мессереру…
… Плеск вечности в ночи
подтачивает стены
и зарится на миг,
где рядом ты и я.
Какая даль видна!
И коль взглянуть острее,
возможно различить
границу бытия…
Поет О. Кушнєр відзначає напрочуд незвичайний голос поета Белли Ахмадуліної…
Валентина КОВАЧ, літературознавець, заслужений працівник культури України
Немає коментарів:
Дописати коментар